Новини | Оголошення | Децентралізація влади | Звернення громадян | Електронне урядування |
22/11/2014
Пресвяті отці, вельмишановні співвітчизники, дорогі українці!
Сьогодні ми по всій Україні, в кожному її куточку і в десятках країн світу схиляємо голови в пам’ять перед мільйонами жертв Голодомору 32-33 років. Перед малими дітьми, ангельське життя яких було перервано і позбавлено майбутнього. Перед мамами, які робили все можливе для того, щоб захистити свої родини, своїх дітей, і не змогли цього зробити.
Перед людьми старшого віку, які є носіями української мудрості, духу, пам’яті і моралі. Перед сповненими сил і надій хліборобами, які вирощували хліб і здатні були прогодувати декілька україн і були пограбовані.
Перед розстріляним Відродженням: українськими митцями, письменниками, поетами, вченими, більшість яких була знищена голодом 32-33-го років.
Пом’янемо усіх: наших дідів і прадідів, відомих нам членів наших родин, бо в Україні майже немає родини, яка би не постраждала від Голодомору, і невідомих нам наших невинно убієнних братів і сестер, що упокоїлись в українській землі.
Ми й досі чуємо їхні голоси, стогони і молитви, які линуть з минулого.
Ми обіцяємо вам: Не забудемо! Не зрадимо! Не простимо!
Польський експерт з кримінального законодавства Рафал Лемкін першим сформулював і обґрунтував термін «геноцид» – на чотири роки раніше, ніж це зробила ООН. Ще в 53-му році переконливо довів, що Голодомор в Україні – класичний приклад геноциду.
Парламенти десятків країн світу теж класифікували Голодомор як геноцид. В 2006 році, нарешті, очевидне визнала і Верховна рада України. Мій голос також був серед депутатів, які голосували тоді за цей історичний закон. Я пишаюся цим. Я мав честь голосувати за цей історичний закон.
Але головне, що саме як геноцид Голодомор, нарешті, закарбувався в нашій історичній пам’яті. Згідно найсвіжіших соціологічних досліджень, три чверті українців твердо переконані, що Голодомор був саме геноцидом українського народу, а кількість тих, хто не визнає геноциду, дуже швидко зменшується. Бо факти – річ уперта.
Давайте подумаємо: Для чого був потрібен геноцид? Відповідь очевидна. Той же Лемкін казав: «Українець, попри залежність від Москви, відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію, або навіть смерть… Саме селяни були хранителями традицій національного духу України. І зброя, яку застосовували проти них, є, мабуть найстрашнішою, – виморювання голодом».
Як влучно визначив Джеймс Мейс, ще один видатний дослідник Голодомору, Сталін прагнув «вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, український дух, українську культуру і українську історію, знищити Україну як таку».
Дорогі співвітчизники!
Сьогодні, вже маючи за плечима досвід Вітчизняної війни 2014-о року за нашу незалежність, з ворогом, який вдерся на нашу землю, ми інакше дивимося і на події 32–33 років. То теж була так само справжня – і так само неоголошена! – війна проти України.
Війна в 32–33 роках велася за всіма імперськими правилами колоніальних операцій, з використанням проти неозброєних селян як компартійних спецзагонів, так і внутрішніх військ. УРСР було заблоковано спецвійськами ОГПУ, а населення голодуючих районів нещадно винищувалось голодом.
Більшовицька пропаганда побила всі рекорди брехні та людиноненависництва, виправдовуючи злочини режиму проти селянства. Чого варте було одне рішення луганського міському КП(б)У про «неприпустимість витрачання хліба на громадське харчування в їдальнях колгоспів»?
Схоже, духовні нащадки Сталіна-Кагановича-Постишева не розчинилися в мороці історії. Вони правлять кривавий бал на тимчасово захоплених землях так званих «ЛНР» і «ДНР». Вони повторюють там злочинний експеримент часів Голодомору, позбавляючи мирних людей продуктів харчування.
На думку спадають і інші моторошні аналогії. Керівництво Радянського Союзу відхиляло у часи Голодомору будь-яку допомогу голодуючим в Україні. А коли галичани пускали своїм братам-українцям плоти з харчами по Збручу й Бугу, радянські прикордонники стріляли в людей, котрі намагалися дістати рятівну їжу.
Сьогодні, коли на окупованих територіях Донбасу починаються голодні бунти, бойовики стріляють в машини з українською гуманітарною допомогою.
Дорогі співвітчизники!
За два роки більшовицького геноциду Україна втратила, за різними оцінками, від 4 до 10 млн. безневинно закатованих громадян.
Тільки вдумайтесь! Число жертв у сталінській війні проти українців перевищило загальну кількість жертв Першої світової війни у всіх країнах, які брали в ній участь!
«Чверть всього сільського населення, чоловіки, жінки й діти померли або вже були при смерті. Решта людей були настільки виснажені, що навіть не мали сили поховати тіла своїх близьких та сусідів», – писав Роберт Конквест. Це – один з найвідоміших дослідників Голодомору, автор знаменитої книги «Жнива скорботи».
Головний чинник таких катастрофічних втрат нашого народу – відсутність національної держави та національних Збройних Сил, які здатні захистити власний народ.
Україна була найбільшою з європейських країн, котрі не здобули незалежності в період між двома світовими війнами або втратили її. Голодомор як геноцид вкарбувався у генетичний код нації, став часткою нашої історичної свідомості.
Сьогодні повсюди – в селах і містах – звучать жалобні дзвони в пам'ять жертв Голодомору. Запалюються свічки. Я впевнений, що кожен з нас, українців, по всьому світу сьогодні має запалити свічку і виставити її на вікно в пам’ять жертв Голодомору.
І цей вічний вогонь гартує нашу волю до перемоги, яка обов’язково буде.
Пам’ять про національні трагедії, темні часи та лихоліття єднає нас, гуртує, робить сильнішими та мудрішими. Завдяки цій силі й мудрості місяць тому український народ виніс справедливий вирок малоросійському уламку Комуністичної партії Радянського Союзу. Вперше майже за сто років в українському парламенті не буде комуністів – цієї п’ятої колони, яка повністю розділяє відповідальність за геноцид українського народу.
До речі, мало хто вже пам’ятає, що перший з’їзд КП(б)У відбувся не в Україні. Тепер ця партія, яка так і не розкаялася у злочинах проти народу, – на смітнику історії.
В Україні ніколи б не сталося такої трагедії, як Голодомор, якби ми були незалежною, демократичною державою. Такі лиха, як геноцид – це риса лише диктаторських, тоталітарних режимів. В Україні, своїй державі, яка йде європейським шляхом, геноцид не повториться ніколи.
Дорогі співвітчизники!
Голодомору передували тисячі повстань проти колгоспного рабства! В них брали участь сотні тисяч, мільйони українців. Чому ж така величезна армія не перемогла більшовизм? Розрізненість! Недовіра! Брак єдності!
Сьогодні ворог знову намагається роз’єднати нас, пересварити, посіяти поміж нас розбрат та ворожнечу. Сьогодні нам як ніколи потрібна єдність.
Я вірю, що ми здатні вивчити уроки історії. Хай не сподіваються знову підкорити Україну – ми стали сильними, ми стали мудрими, і ми дамо відсіч.
Ніколи не здамося!
Ніколи не припинимо боротьби!
Слава Україні!