Знищені радянським режимом за те, що були українцями

25/11/2014

       В листопаді 2014 року виповнюється 25 років від дня перепоховання  на Байковому цвинтарі у м. Києві  праху українських дисидентів  -Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина. Ці люди – видатні правозахисники, які загинули в концтаборах колишнього СРСР.

     Враховуючи заслуги українських дисидентів  перед державою, громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за незалежність України, очільником Первомайського району Віктором Сиротою надане доручення структурним підрозділам райдержадміністрації від 24.11.2014 року № 1123-01.02-12 щодо проведення в закладах освіти райдержадміністрації уроків пам’яті про героїв –дисидентів , в закладах культури району – проведення тематичних виставок літератури про зародження і розвиток дисидентського руху в Україні.

        Василь Стус  народився в селянській родині, яка переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації.

    Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, а потім  літературний факультет педагогічного інституту з червоним дипломом , Василь  три місяці вчителював в селі Таужня  Кіровоградскої області, після чого два роки служив в армії. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. В 1959 році було  опублікувано  перші вірші Стуса.

    У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в Києві  він взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що Стуса звільнили з інституту. Після цього він заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Водночас продовжував продуктивну творчу діяльність.

     Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а пізніше вона потрапила до Бельгії й 1970 була видана в Брюсселі.

    У відкритих листах до Спілки письменників Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.

Восени 1972  року  був  заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці і три роки заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.

     По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 року  його  вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 року  на золотих копальнях. Після звільнення та повернення до Києва, пробув на свободі не довго.

    В травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.

    Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино, заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. 1985 Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури.

28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер. На знак протесту він оголосив голодування. В ніч 3 на 4 вересня він помер, можливо, від переохолодження. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.

    Олексій Іванович Тихий народився 27 січня 1932 року на хуторі Їжівка біля міста Дружківка. Закінчив філософський факультет Московського університету, працював учителем, завучем.

     У 1956 році виступив з відкритою заявою проти окупації радянськими військами Угорщини, за що був засуджений несправедливим судом на 7 років таборів суворого режиму та 5 років позбавлення громадянський прав.

      Перебуваючи у концтаборах Мордовії, О. Тихий познайомився з багатьма активістами національно-визвольних змагань, зокрема з композитором Василем Барвінським, лікарем Б. Кортухом, якому допоміг скласти, а згодом і видати книгу "Ліки навколо нас".

     В мордовському концтаборі так і не призвичаївся до несправедливості та знущань табірної адміністрації. Утім, присікування тюремників та вибіркові жорстокості сприймав звичайно з гумором.

     Звільнившись у 1964 році, О. Тихий став працювати на цегельні. Згодом трохи вчителював, але душа не могла примиритись з роллю проповідника фальшивих істин. Заробляв на прожиття в основному фізичною працею, хоча мов два дипломи про вищу освіту. А тим часом підготував книгу висловлювань видатних людей світу про рідну мову "Мова народу — народ", написав статті "Думки про рідний донецький край", "Роздуми про долю української мови та культури в Донецькій області", "Вільний час трудящих". О. Тихий уклав словник мовних покручів Донеччини.

     4 лютого 1977 року його заарештували за звинуваченням у "зведенні наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний та суспільний лад".

    У грудні 1979 року на 17-й день голодівки-протесту проти знущань охоронців концтабору, у Тихого прорвался шлунок. Перед операцією йому запропонували. написати заяву про відмову від своїх переконань, натякнувши, що від цього залежатимуть результати операції. Та в'язень відкинув торги зі своєю совістю навіть перед реальною загрозою смерті. Довгі роки перебування в ув'язненні, голодівки-протести виснажили здоров'я Олекси Тихого.

    5 травня 1984 року він помер після чергової операції в концтаборі міста Пермі.

    Юрій Литвин народився 26 листопада 1934 року у селі Ксаверівці Васильківського району Київської області в сім'ї сільських вчителів.

    Після закінчення семирічної школи пішов навчатись до гірничо-промислової школи в місто Шахти Ростовської області, але через хворобу покинув її і повернувся до села. Згодом працював на Донбасі. З юнацьких літ цікавився українською літературою і національною культурою.

    В 1953–1955 роках відбував перше ув'язнення на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції.

     Невдовзі після звільнення 14 квітня 1956 року був заарештований вдруге, звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації «Група Визволення України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у таборах Мединь і Вихорівка («Озерлаг», Іркутська область) і мордовських таборах для політв'язнів.

    В ув'язненні писав вірші українською і російською мовами та закінчив в 1965 році збірку «Трагическая галерея» (розповідь про злочини тоталітарної системи проти українського народу). Незабаром всі поезії були вилучені під час обшуку.

     Після звільнення в червні 1965 року був змушений через переслідування переїхати до Красноярська.

      14 листопада 1974 року його знову заарештували і засудили за статею 187-1 («Наклепницькі вигадки, що ганьблять радянську державу і суспільний лад»).

    В листопаді 1977 року Литвин, тільки звільнившись з ув'язнення, став членом Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод і продовжив боротьбу проти тоталітарного режиму в Україні. У квітні 1979 року завершив статтю «Правозахисний рух в Україні. Його засади і перспективи»[1], в якій виробив політичну програму українського правозахисного руху.

     5 липня 1979 року важко хворого Литвина заарештовують знову, звинувачують у веденні «антирадянської агітації і пропаганди» та засуджують до 10-річного ув'язнення і 5 років заслання.

     З травня 1982 року відбував покарання у таборах суворого режиму (селах Кучино, Половинка, Всесвятське Пермської області), де перебувала більшість учасників українського правозахисного руху.

24 серпня 1984 року Юрія Литвина знайшли в камері із розрізаним животом. 5 вересня 1984 року він помер у лікарні в міста Чусового Пермської області.

Україна не забула своїх  синів. У листопаді 1989 року прах Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого був перевезений до Києва і з почестями похований на Байковому кладовищі.

Всі новини →