Новини | Оголошення | Децентралізація влади | Звернення громадян | Електронне урядування |
14/07/2016
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила історичний документ, який закріпив основи Української Держави. Відтоді в літописі нашої країни розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної держави. 355 народних депутатів проголосували «за», але були 4 депутати «проти».
Декларація про суверенітет визначила національну державність українського народу, закріпила республіканську форму держави, самостійність, верховенство і неподільність державної влади на всій території. Ця подія стала першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель.
Подібні документи у той час приймалися практично в усіх республіках СРСР, але українська Декларація була з-поміж них найрадикальнішою. Не маючи сили закону, вона стала вирішальним кроком в утвердженні справжнього суверенітету Української держави.
Сутність і зміст цього документа засвідчили фактичну відмову України від участі в підготовці нового союзного договору, що було вкрай негативно сприйнято в Москві.
З проголошенням Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет усе виразніше стали проявлятися прагнення демократичних партій і рухів України до надання відносинам республік СРСР характеру міждержавних.
Діяльність опозиційних сил в УРСР набувала відверто антикомуністичного спрямування. У республіці тривало оформлення блоку політичних партій та громадських організацій, мета якого полягала в ліквідації існуючої політичної системи. Саме спираючись на Декларацію, було прийнято Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.
В Декларації було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини.
Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.
Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Цим документом декларувалось також право держави на власні Збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Україна урочисто проголосила про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
Ці базові положення лягли в основу законодавчих актів державного значення – Конституції, законів України.
Важливе значення мала Декларація й для розвитку зовнішніх відносин України як суб’єкта міжнародного права. Визнавши перевагу загальнолюдських цінностей над класами, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, Декларація заклала необхідну базу виходу України – остаточного і незворотного – на міжнародну арену, починаючи з грудня 1991 року.
Вперше День Незалежності України було відзначено 16 липня 1991 року, оскільки Верховна Рада Української РСР, крім Декларації про державний суверенітет України, ухвалила також постанову «Про День проголошення незалежності України». В ній зазначено: «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України. Проте дата святкування була змінена на 24 серпня . Цей день був визначений, як державне загальнонародне свято України».
Отже Декларація історично продовжила традиції українського державотворення; стала фундаментом для мирного, безкровного відновлення незалежної Української держави; стала взірцем для інших народів у справі цивілізованого становлення державності.
Світова громадськість, в переважній більшості, позитивно сприйняла ідею державного суверенітету України та всіляко намагалась підтримати народ України в розбудові власної держави, що знайшло відображення на сторінках періодичних видань.