13 вересня-1941 року- трагічна дата для Первомайщини

08/09/2016

 Якщо спішиш кудись, додому

Побачиш пам’ятник в тіні,

Візьми собі за добру звичку

Вклонитись вбитим на  цій  землі.

Це саме  тут  навічно оселились  душі,

Прострелені по кілька раз,...

Це в них, в живих, кати байдужі

Стріляли, цілячись у нас.

Це саме  тут поранених вбивали,

Солдат, євреїв, малюків...

       В історії нашого народу багато трагічних сторінок. Однією з них є Друга світова війна, яка обернулася для України  низкою жахливих подій, незліченними людськими втратами та матеріальними збитками.

    Уже на світанку 22 червня 1941 року Київ бомбардувала німецька авіація, а 11 липня німецькі війська підступили до Києва. Київська оборонна операція тривала 78 днів. Форсувавши Дніпро в районі Кременчука, німецьким військам вдалося оточити Київ, а 19 вересня місто було захоплене ворогом. При цьому у полон потрапило понад 665 тисяч радянських бійців і командирів, захоплено 884 одиниці бронетехніки, 3718 гармат тощо.

     Одним  із страшних злочинів  нацистів на території України  стала трагедія  Бабиного Яру.

Під час німецько¬фашистської окупації Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів окупантами мирного населення і радянських військовополонених, євреїв та циган, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших радянських людей, що не схилили голови перед ворогом.

     За переписом населення 1939 року у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців — 53,2 %, євреїв — 25,5 %, росіян — 16,5 %. Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї.

     Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу — Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки — 2,5 км, завглибшки — від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів.

По усьому місту було розміщено оголошення російською, українською і німецькою мовами, де усьому єврейському населенню було наказано зібратися 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської до 8 години ранку з документами та цінними речами. За невиконання наказу — розстріл.

Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року,  в Бабиному Яру нелюди  розстріляли  34 тисячі євреїв!

     У цьому зловіщому місці було  розстріляно Голову Києва В. П. Багазія, який рятував від голоду немічних старих і хворих діячів української культури, архіви та книги з бібліотек Києва.

Бабин Яр також став місцем розстрілу п’яти циганських таборів.

Тут були знищені голови районних управ міста Києва: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чеверда, інженер Романов, професор Лазаренко — директор Київського медінституту, представники громадських організацій Києва: Іван Рогач — головний редактор газети «Українське слово», Ганна Рогач, Іван Ірлявський (Рошко), інші українські письменники і поети, яких об’єднала у Спілку Олена Теліга. 1942 року у гестапівських мурах та у Яру загинули діячі української культури: Іван Кошик, Василь Кобрин, Юрій Ігнатенко, Роман Біда, Петро Олійник, Ярослав Оршан¬Чемеринський — редактор націоналістичної служби преси, інженер Сиченко, Голова¬ВУКО Спілки Перевертун, проректор Київського політехнічного інституту Теодосій Чередниченко, Голова Київської облспоживспілки Бондаренко з дружиною і дітьми. А закатований провідник ОУН Домазар¬Діброва на стіні камери у Лук’янівській в’язниці власною кров’ю написав: «Cпливаю кров’ю — не зраджу тайни друзів!» Швидше за все, тіло його також вивезено до Бабиного Яру.

     У Бабиному Яру було знищено декількох священнослужителів і монахинь, серед яких Архімандрит Вишняков, протоієрей Павло.

     Київ став першим великим містом, «вільним від євреїв». За переписом населення, який провела Київська міська управа, на 1 квітня 1942 року  у місті проживало 352 139 осіб, з них українців — 281 611, росіян — 50 263, поляків — 7 874, циганів — 40, євреїв — 20.

     Проте, масові розстріли євреїв  відбувалися на Первомайщині вже на початку вересня, а саме 13 вересня  1941 року, де  німецькі загарбники розстріляли 247 лисогірських громадян єврейської національності, крім того до села  були пригнані 74 євреї з Піщаного Броду і міста Первомайська, яких також розстріляли в спільній ямі з євреями села. Яму для розстрілу копали військовополонені, яких фашисти  розстріляли в ній же після знищення євреїв.

Після віроломного нападу гітлерівської Німеччини на СРСР та початку окупації України, 1520 лисогірців з перших днів німецько-радянської війни пішли на фронт, 652 чоловіка з війни не повернулися. За мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями 1336 лисогірців. Уродженець села Вахненко О. Я. за форсування Дніпра удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Лисогірчани  встановили  пам’ятник  безвинно розстріляним землякам, куди щорічно приносять квіти та моляться за їх загублені  душі, анаш земляк,  уродженець села Лиса Гора,  Микола Шитюк, академік, заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України,кавалер ордена Володимира Великого Рівноапостольного III ступеня, лауреат премії М.М. Аркаса, доктор історичних наук, професор  видав книжку «Реабілітовані історією…» про  трагічні події   Другої Світової війни в селі Лиса Гора.

    Сьогодні ця трагічна  сторінка нашої історії  дуже актуальна, оскільки  тісно пов’язана з питаннями патріотизму, самопожертви в ім’я високої ідеї, єдності нації, її політичної свідомості.

    Ми повинні  пишатися тими  співвітчизниками, які віддали своє життя заради інших,  бути непримиренними  до насильства та  продовжувати   формування культури міжнаціональних відносин у суспільстві,  об’єднати свої зусилля задля недопущення  повторення  злочинів проти людства, побудови в Україні правової європейської держави здатної захистити своїх громадян.

Всі новини →