Сьогодні українці вшановують загиблих у Бабиному Яру

28/09/2016

В історії нашого народу багато трагічних сторінок. Однією з них є Друга світова війна, яка обернулася для України  низкою жахливих подій, незліченними людськими втратами та матеріальними збитками.

     Уже на світанку 22 червня 1941 року Київ бомбардувала німецька авіація, а 11 липня німецькі війська підступили до Києва. Київська оборонна операція тривала 78 днів. Форсувавши Дніпро в районі Кременчука, німецьким військам вдалося оточити Київ, а 19 вересня місто було захоплене ворогом. При цьому у полон потрапило понад 665 тисяч радянських бійців і командирів, захоплено 884 одиниці бронетехніки, 3718 гармат тощо.

     Одним  із страшних злочинів  нацистів на території України  стала трагедія  Бабиного Яру.

Під час німецько¬фашистської окупації Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів окупантами мирного населення і радянських військовополонених, євреїв та циган, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших радянських людей, що не схилили голови перед ворогом.

     За переписом населення 1939 року у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців — 53,2 %, євреїв — 25,5 %, росіян — 16,5 %. Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї.

     Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу — Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки — 2,5 км, завглибшки — від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів.

По усьому місту було розміщено оголошення російською, українською і німецькою мовами, де усьому єврейському населенню було наказано зібратися 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської до 8 години ранку з документами та цінними речами. За невиконання наказу — розстріл.

Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року,  в Бабиному Яру нелюди  розстріляли  34 тисячі євреїв!

     У цьому зловіщому місці було  розстріляно Голову Києва В. П. Багазія, який рятував від голоду немічних старих і хворих діячів української культури, архіви та книги з бібліотек Києва.

Бабин Яр також став місцем розстрілу п’яти циганських таборів.

Тут були знищені голови районних управ міста Києва: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чеверда, інженер Романов, професор Лазаренко — директор Київського медінституту, представники громадських організацій Києва: Іван Рогач — головний редактор газети «Українське слово», Ганна Рогач, Іван Ірлявський (Рошко), інші українські письменники і поети, яких об’єднала у Спілку Олена Теліга. 1942 року у гестапівських мурах та у Яру загинули діячі української культури: Іван Кошик, Василь Кобрин, Юрій Ігнатенко, Роман Біда, Петро Олійник, Ярослав Оршан¬Чемеринський — редактор націоналістичної служби преси, інженер Сиченко, Голова¬ВУКО Спілки Перевертун, проректор Київського політехнічного інституту Теодосій Чередниченко, Голова Київської облспоживспілки Бондаренко з дружиною і дітьми. А закатований провідник ОУН Домазар¬Діброва на стіні камери у Лук’янівській в’язниці власною кров’ю написав: «Cпливаю кров’ю — не зраджу тайни друзів!» Швидше за все, тіло його також вивезено до Бабиного Яру.

     У Бабиному Яру було знищено декількох священнослужителів і монахинь, серед яких Архімандрит Вишняков, протоієрей Павло.

     Київ став першим великим містом, «вільним від євреїв». За переписом населення, який провела Київська міська управа, на 1 квітня 1942 року  у місті проживало 352 139 осіб, з них українців — 281 611, росіян — 50 263, поляків — 7 874, циганів — 40, євреїв — 20.

     Проте, масові розстріли євреїв  відбувалися на Первомайщині вже на початку вересня, а саме 13 вересня  1941 року, де  німецькі загарбники розстріляли 247 лисогірських громадян єврейської національності, крім того до села  були пригнані 74 євреї з Піщаного Броду і міста Первомайська, яких також розстріляли в спільній ямі з євреями села. Яму для розстрілу копали військовополонені, яких фашисти  розстріляли в ній же після знищення євреїв.

Після віроломного нападу гітлерівської Німеччини на СРСР та початку окупації України, 1520 лисогірців з перших днів німецько-радянської війни пішли на фронт, 652 чоловіка з війни не повернулися. За мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями 1336 лисогірців. Уродженець села Вахненко О. Я. за форсування Дніпра удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Лисогірчани  встановили  пам’ятник  безвинно розстріляним землякам, куди щорічно приносять квіти та моляться за їх загублені  душі, а наш земляк,  уродженець села Лиса Гора,  Микола Шитюк, академік, заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України,кавалер ордена Володимира Великого Рівноапостольного III ступеня, лауреат премії М.М. Аркаса, доктор історичних наук, професор  видав книжку «Реабілітовані історією…» про  трагічні події   Другої Світової війни в селі Лиса Гора.

    Сьогодні ця трагічна  сторінка нашої історії  дуже актуальна, оскільки  тісно пов’язана з питаннями патріотизму, самопожертви в ім’я високої ідеї, єдності нації, її політичної свідомості.

   Саме 13 вересня  первомайчани вшанували загиблих євреїв на території Лисої Гори за участю єврейської общини.

    Молодь та представники громад вишикувалися, утворивши живу алею  скорботи  та зробили прохід до пам’ятника розстріляним  євреям.

    Кращою втіхою для загиблих стала молитва равіна  міста Первомайська та Первомайського району Леве Іцках Перельмана. Він звернувся до присутніх із словами:           «Хто не знає своє минуле, той не має майбутнього».  Равін  подякував громаді району за розділений біль втрати  кращих синів та доньок єврейського народу.

     Сільський голова Володимир Базалук звертаючись до молоді  зазначив:      «Я хочу, щоб ця пам’ять залишилася у кожному  серці та  кожного дня. Ми маємо свою історію та свою  національну пам’ять, тому   повинні  її берегти  для нащадків». Володимир Олексійович пообіцяв, що спільними зусиллями  небайдужої спільноти  зробить благоустрій цього   знакового місця.

 Підготовлена  сільською молоддю літературно- музична композиція  дійшла до серця кожного із присутніх на заході. 

    Учасники мітингу запалили свічки та утворили  алею пам’яті, а  єврейська скрипка обривала сльозу з очей кожного присутнього.

    Начальник відділу інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату РДА Тетяна Мартиненко попросила  дітей та дорослих взятися міцно за руки та утворити    ланцюг миру та   єдності наших народів, його  сили та мужності, бо ми єдиний багатонаціональний український народ.

      Захід продовжили в Лисогірській школі- інтернат,  в якій виступили перед дітьми представник  Первомайської єврейської громади Михайло Гуревич та  депутат Миколаївської обласної ради Григорій Марін.

Присутні  хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх загиблих за  суверенність та цілісність нашої держави.

 Наразі в навчально-виховних закладах району проводяться заходи приурочені цій трагічній даті. Молодь Первомайщини вчиться поважати нацменшини, які проживають на території району,  їх культуру і їх національну пам’ять. 

Всі новини →