ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ НАСЕЛЕННЯ ТА ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ ПРЕДМЕТІВ

24/03/2014

 ПРАВИЛА  ПОВЕДІНКИ  НАСЕЛЕННЯ 

 ТА  ЗАХОДИ   БЕЗПЕКИ  ПРИ  ВИЯВЛЕННІ  ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ  ПРЕДМЕТІВ

     Дотепер на території України залишаються не знешкодженими дуже велика кількість вибухонебезпечних предметів, що залишилися після війн та сучасних боєприпасів.

     Вибухонебезпечні предмети можуть бути виявлені всюди, де проходили бойові дії: в полях і городах, в лісах і парках, у воді річок, озер і водоймищ, в будинках і підвалах, на території колишніх артилерійських і авіаційних полігонів та в інших місцях.

     Трофейні групи, які йшли після військ, що наступали, збирали в основному зброю і боєприпаси, що могли бути   використані надалі і щоб не потрапили в руки місцевого населення, артилерійські боєприпаси, мінометні міни, у кращому випадку, збиралися в ями і закопувалися, а в гіршому – залишалися лежати. Іноді з них витягувалися підривники, а спорядження залишалось. Зустрічаються склади боєприпасів, в яких снаряди знаходяться ще в заводських укупорках, але небезпека таких складів полягає в тому, що, відступаючи фашисти мінували все, що не могли винести або вивезти, тому порушивши одні боєприпаси можна викликати вибух всього складу.

Ще під час війни, по мірі звільнення нашої землі від фашистських загарбників, проводилося в широкому масштабі суцільне розмінування місцевості. Однак, вдалося виявити далеко не всі вибухонебезпечні предмети, особливо ті, які знаходяться на великій глибині. Згодом частина з них виходить на поверхню внаслідок господарської діяльності людини і сил природи. Під впливом зміни температур і атмосферних опадів в снарядах, мінах, авіабомбах і інших вибухонебезпечних предметах, що пролежали тривалий час в землі, сталися зміни, в зв'язку з чим вони представляють ще більшу небезпеку.

Щорічно фахівцями за допомогою місцевого населення виявляється та знешкоджується велика кількість вибухонебезпечних предметів. Але  ще є випадки, коли дорослі, і особливо діти, виявивши смертоносні боєприпаси, виявляють цікавість до їх будови, що часто приводить до людських жертв і каліцтв.

 Авіаційні боєприпаси складаються з бомб, запалювальних баків, патронів авіаційних кулеметів і гармат, бойових частин ракет, авіаційних мін.

Основною характеристикою авіаційних бомб є калібр, який визначає її масу, виражену в кілограмах.

Умовно авіабомби поділяються на малі, середні і великі.

На озброєнні колишньої німецької армії були авіабомби масою від 1 до 1000 кг і більше.

Ці боєприпаси мають дуже складну конструкцію, найчастіше, з декількома незалежними ланцюгами, що детонують, годинними механізмами, механізмами уповільнення, механізмами далекого взведення і самоліквідаторами, що приводять підривник у дію при спробі його витягу. При ударі об перешкоду один з механізмів підривника міг застопоритися і при поштовху, ударі або зміні положення механізм може відновити роботу (годинник може піти). Підривники можуть розташовуватися в головній, донній або в боковій частині, а в авіабомбах великих калібрів 250 кг і вище застосовуються декілька підривників (до 6). Бічні підривники на німецьких авіабомбах найменш помітні. При ударі об землю і занурені в ґрунт стабілізатори часто обривалися і авіабомба ставала схожою на звичайний циліндр, загострений з однієї сторони без видимих підривників. Іноді авіабомби виготовлялися з корпусів бракованих артилерійських снарядів приварюванням до донної частини стабілізаторів.

З авіаційних боєприпасів серйозну небезпеку становлять патрони авіаційних кулеметів і гармат, які мають малі розміри і калібри до 37 мм. Виявивши такі вибухонебезпечні предмети, підлітки часто кладуть їх в кишеню, забуваючи про їхню смертельну небезпеку.

Необхідно пам'ятати, що часто авіаційні боєприпаси споряджалися підривниками для самоліквідації, тому зараз вони можуть вибухнути від найменшого стороннього впливу (удару, тертя, наколу, зміни положення).

При виявленні авіаційних боєприпасів категорично забороняється:

  - завдавати ударів по підривнику та іншим частинам;

  - переміщувати або перекочувати їх з місця на місце;

  - брати і класти в кишені, портфелі, сумки і робити спроби до розбирання або розпилювання;

  - кидати в багаття або розводити вогонь поблизу боєприпасів.

Артилерійські боєприпаси (осколкові, осколково-фугасні, бронебійні, запалювальні та інші) мають спеціальні знаки: клейма, спеціальне забарвлення і маркування.  На більшості боєприпасів часів ІІ світової війни вони не збереглися в зв'язку з корозією металу.

У роки війни в наземній артилерії на озброєнні були снаряди і міни: малих калібрів -  менше ніж 70 мм, середніх калібрів -  від 70 до 155 мм і великих калібрів -  понад 155 мм. Калібр боєприпасу відповідає його діаметру в найширшій частині.

На озброєнні колишньої німецької армії перебували боєприпаси таких калібрів:

  для гаубиць і гармат -  від 20 до 420 мм, всього 20 калібрів;

  для мінометів і бомбометів -  50, 81, 105, 200 і 380 мм;

  реактивні боєприпаси від 73 до 320 мм, усього 8 калібрів.

   Багато хто вважає, що якщо снаряд у головній частині не має підривника, то це звичайна „болванка” і вона не небезпечна, але конструкція бронебійних снарядів така, що підривник завжди знаходиться в донній частини і виконаний в одному корпусі з трасуючим елементом.

      При виявленні артилерійських боєприпасів категорично забороняється:

 -  ударяти по корпусу і підривнику, а також по боєприпасу;

 -  переносити їх з місця на місце, кидати і кантувати;

 - закопувати в землю або кидати їх у водоймища;

 - розбирати, розпилювати, впливати вогнем.

    Невиконання цих вимог може призвести до вибуху боєприпасу.

Протитанкові і протипіхотні міни

Протитанкові міни призначалися для враження броньованої і іншої техніки, тому встановлювалися на відкритих ділянках місцевості, доступної для танків і бронетранспортерів.

Протипіхотні міни призначалися для враження живої сили і могли встановлюватися на різних ділянках місцевості, в тому числі в лісах, ярах, на заболочених ділянках та в інших важкопрохідних місцях. Не всі мінні поля і окремі міни були виявлені. Згодом вони заросли травою і їх важко виявляти.

Будь-яка міна складається з корпусу, заряду вибухової речовини, підривника і запалу. У роки війни корпуси мін в основному виготовлялися з металу або дерева, що свідчить про небезпечний стан, в якому вони зараз перебувають.

     Вибухова речовина, якою заповнений корпус боєприпасів, дотепер зберігає свої вибухові якості, а бойові пружини підривників зберігають свої пружинні властивості. При визначених фізичних і термічних впливах можуть викликати вибух боєприпасів, що приведе до важких каліцтв або загибелі людей.

   При виявленні забороняється знешкоджувати протитанкові, протипіхотні, морські та річні міни, навіть саперам, міни знищуються на місці фахівцями.

Категорично забороняється:

 - наступати або наїжджати на міни;

 - робити спроби знешкодити або витягнути їх із землі.

Ручні протипіхотні та протитанкові гранати призначалися для ураження живої сили противника і для боротьби з танками або іншими броньованими цілями.

Часто зустрічаються ручні гранати як фугасної, так і осколкової дії. Запобіжні чеки найчастіше проржавіли, а накольний механізм запалу утримується за рахунок іржі усередині його корпуса і невеликий струс може викликати накол капсуля, що приведе до вибуху гранати.

Особливо велику небезпеку представляють гранати, які були залишені на полі бою в кінцево- спорядженому вигляді. Від тривалого перебування в землі або на її поверхні вони прийшли в такий стан, коли найменший необережний рух  може призвести до вибуху.

При виявленні гранат категорично забороняється:

  - піднімати, переносити, перекочувати;

  - розбирати ;

  - піддавати їх дії вогню.

До стрілецьких боєприпасів належать патрони калібром до 20 мм, які призначені для стрільби з автоматів, кулеметів, гвинтівок і пістолетів.

Серед стрілецьких боєприпасів найбільш небезпечні патрони, споряджені запалювальними і бронебійно-запалювальними кулями. У стрілецьких боєприпасах часів ІІ світової війни як запалювальна речовина застосовувався білий фосфор, який практично не піддається гасінню, що може призвести до важких опіків і виникнення пожеж.

При виявленні стрілецьких боєприпасів категорично забороняється:

   - кидати їх у вогонь;

   - завдавати ударів по капсулю-запалювачу і корпусу боєприпасів;

   - переносити в кишенях, портфелях або ранцях;

   - розбирати їх.

У будь-якому випадку виявлення вибухонебезпечного або зовні схожого на нього предмету необхідно:

 Добре запам'ятати місце виявлення вибухонебезпечного предмету, негайно повідомити ДПРЧ-23 МНС України у  Миколаївській області (тел. «101») за заявкою якого буде спрямована група розмінування для організації робіт з їхнього знешкодження та знищення,  в місцеві органи влади, в РВ УМВС або в  райвійськкомат. До прибуття групи розмінування, місце небезпечної знахідки відгородити прапорцями (підручними матеріалами) та виставити охорону. Для влаштування обгородження можна використати різні підручні матеріали (жердини, кілочки, дріт, мотузки, шматки матерії, каміння, грунт  і  інше).

      Помітивши в будь кого, а особливо у дітей, боєприпаси - негайно відбирати і, по можливості їх не транспортувати.

При виявленні вибухонебезпечних предметів категорично забороняється:

 - розбирати, розпилювати боєприпаси, викручувати з них підривники,

   витягати (виплавляти) з корпусів вибухівку;

 - брати в руки, завдавати по них ударів;

 - переносити або перекочувати їх з місця на місце;

 - кидати в багаття або розводити вогонь над ними;

 - збирати і здавати їх в металобрухт.

ПАМ'ЯТАЙТЕ, ЩО В КОЖНІЙ АВІАБОМБІ, СНАРЯДІ, МІНІ, ГРАНАТІ, БОЄПРИПАСІ  ТАЇТЬСЯ СМЕРТЕЛЬНА НЕБЕЗПЕКА ДЛЯ ЛЮДИНИ !

Всі новини →