Українська
Новини Звернення громадян Децентралізація влади Оголошення Електронне урядування

Роз'яснювальна робота

 Надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів

     Дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів - дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні.

Статус надається органом опіки та піклування за місцем реєстрації (обліку) дитини, як внутрішньо переміщеної особи, а також за місцем проживання (перебування) дитини у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, відповідно до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275 (Офіційний вісник України, 2015 р., № 98, ст. 3367), і органи державної влади на його території здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Безпосереднє ведення справ щодо надання статусу здійснюється службами у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - служби у справах дітей).

Для надання статусу законний представник дитини або у разі, коли дитина переміщується без супроводження батьків або осіб, які їх замінюють, її родичі (баба, дід, прабаба, прадід, тітка, дядько, повнолітні брат або сестра), вітчим, мачуха, представник органу опіки та піклування подають до служби у справах дітей заяву про надання статусу і такі копії документів, засвідчені в установленому порядку:

1) свідоцтва про народження дитини або іншого документа, що посвідчує особу дитини;

2) документа, що посвідчує особу заявника;

3) документа, що підтверджує повноваження законного представника дитини (якщо дитина постійно проживає (перебуває) у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, документа, що підтверджує факт зарахування дитини до такого закладу) або родинні стосунки між дитиною та заявником, або повноваження представника органу опіки та піклування;

4) довідки про взяття дитини на облік як внутрішньо переміщеної особи або документа, що підтверджує проживання (перебування) дитини у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, відповідно до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275.

У разі відсутності відомостей про реєстрацію місця проживання (перебування) дитини або документів, зазначених у абзаці п’ятому цього пункту, доказами підтвердження її місця проживання (перебування) у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, можуть бути відомості, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або документи про право власності батьків або дитини на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту або атестат про повну загальну середню освіту, або документ про професійно-технічну освіту, або табель успішності, або учнівський квиток, або медичні документи, або свідоцтво про народження дитини;

заяв про вчинення кримінального правопорушення щодо дитини, про залучення дитини до кримінального провадження як потерпілої або визнання дитини потерпілою, зареєстрованих в установленому порядку у відповідних правоохоронних органах;

витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження за вказаною заявою про вчинення злочину щодо дитини та висновку експерта за результатами судової експертизи, проведеної в ході досудового розслідування в кримінальному провадженні, яка встановлює факт отримання дитиною поранення, контузії, каліцтва, зазнання фізичного, сексуального, психологічного насильства внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, у разі наявності обставин, передбачених у підпунктах 1 і 2 пункту 3 цього Порядку.

Дитина, якій виповнилося 14 років, має право самостійно звернутися до служби у справах дітей та подати документи.

Попередження насилля в сім'ях, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу, сім’ях опікунів, піклувальників.

         Насильство в сім’ї в його різних формах набуло таких масштабів і глибини, які загрожують безпеці суспільства і особи.

         Зрозуміло, що насильство в сім’ї – явище не специфічно українське, а універсальне, загальне. У різних формах і проявах воно існує в усіх без виключення країнах, незалежно від їх суспільного і державного устрою. Жорстоке поводження з дітьми у сім’ях – не така вже й рідкість. Часто плутаючи методи виховання із звичайним насильством, батьки намагаються бути «розпорядниками» життя власної дитини. Не знаючи іншого ставлення, діти не можуть правильно оцінити ситуацію, тому самі, вважаючи себе винними навіть не намагаються захиститись. До того ж в українському суспільстві «не прийнято» говорити про такі речі. На жаль, часто ми стикаємося з тим, як один із батьків мовчки спостерігає за знущаннями над своєю дитиною з боку свого чоловіка чи дружини. Більшість із тих вважає, що це їхні родинні справи, і ті хто не повинен втручатися у «процес виховання».

         Хочу зазначити, що не лише побиття або знущання можна назвати жорстоким ставленням. Сюди також можна включити і емоційне насильство, батьківську неувагу, небезпечну для розвитку дитини поведінку батьків.


Міністерство соціальної політики України, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань сім’ї та дітей, повідомляє про зростання кількості фактів отримання тілесних ушкоджень дітьми через відсутність догляду за ними, жорстоке поводження з дітьми та недбале ставлення батьків до виконання своїх обов’язків у сім’ях,          у тому числі в сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу.

На сьогоднішній день в Україні збільшились випадки втеч, зникненнь, самогубств, нещасних випадків з дітьми в результаті недбалого ставлення батьків,  прийомних батьків, батьків, батьків-вихователів до своїх обов’язків.

З метою недопущення таких випадків з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, які виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, звертаємось до всіх, хто має відношення до виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування посилити увагу до таких дітей, вирішення їх проблем та запобігання  конфліктів в сім”ях та дитячих колективах, адже відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України, саме вони  зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати дитину, готувати її до самостійного життя.

В разі виникнення нестандартних ситуацій, труднощів у вирішенні конфліктних ситуацій, тощо, звертайтесь до Первомайського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Кваліфікованні спеціалісти, які працюють в  центрі, нададуть консультацію чи практичну допомогу у вирішенні поблем. Ми знаходимось за адресою: м.Первомайськ вул. Чкалова, 12, четвертий поверх каб.57.

 

Начальник відділу з соціальної роботи центру   Т.В Осадча

     На початку нового навчального року традиційно в Україні проводиться Всеукраїнський профілактичний захід «Урок», з метою забезпечення здобуття загальної середньої освіти усіма учнями шкіл. 

          Відповідно до ст. 53 Конституції України, ст. 19  Закону України „ Про охорону дитинства” та Закону України "Про загальну середню освіту", щодо гарантованого права дітей на освіту, в межах заходів виконання загальнодержавної програми „ Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2017 року, службою у справах дітей Первомайськоъ райдержадміністрації з 01.09 поточного року розпочато проведення Всеукраїнського профілактичного заходу „УРОК”, який триватиме впродовж вересня – жовтня місяця цього року. Мета даного заходу – виявлення дітей, які без поважних причин не приступили до занять з початку навчального року, вжиття заходів для повернення їх до навчання, усунення причин і умов, внаслідок яких діти не охоплені навчанням, надання адресної допомоги дітям, притягнення батьків або осіб, які їх замінюють за порушення прав та законних інтересів дітей. Службою у справах дітей райдержадміністрації контролюється питання відвідування учнями загальноосвітніх закладів району, вживаються заходи щодо повернення або влаштування виявлених дітей до навчальних закладів.

  

10 заповідей для батьків по вихованню

Дитини

1. Дитина це така ж ОСОБИСТІСТЬ, як і її батьки. Тому батьки повинні вважати її рівною собі. і спілкуватися як з рівною. без тиску, зневаги, "сюсюкання".

2. Не спілкуватися з дитиною такими словами і інтонаціями, якими дорослі не хотіли щоб спілкувалися з ними. тільки з повагою.

3. Дитина має право на помилку, бо вона не має такого життєвого досвіду як дорослі. Якщо дитина робить помилку, або щось погане, дорослі повинні спокійно, аргументовано, без тиску, пояснити дитині її помилки, як більш досвідчені наставники, вчителі.

4. Крики, верески, бійки, залякування виховують з дитини РАБА. Призводять до комплексів та навіть глибоких психологічних розладів, пошуку "замінників" реального життя у вигляді інтернет-залежності, алкоголізму, наркоманії.

5. Так само надмірна опіка, постійні вказівки - що і як повинна робити дитина, виховують з дитини тупу, боязку, некреативну та безініціативну істоту.

6. Дитина повинна бути "дослідником" оточуючого світу. Якщо вона намагається все розбирати, ламати, досліджувати внутрішній вміст (іграшок, приладів, рослин) – це нормально. Не нормально, якщо дитина цього не робить.

7. Не можна забороняти дитині проявляли свої емоції. "Замовчи!", "Не роби!", "Стій!" і т.п. - це "псячі" команди без аргументації, які дають зворотній ефект – викликають спротив.

8. Ніколи не можна обманювати дитину. Навіть в дрібних неважливих речах.

9.Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй.

10. Сім'я - це прихисток дитини, опора, місце де її люблять, розуміють і поважають. Життя складне, конкурентне, іноді й жорстоке, в ньому необхідні опори, чим і повинна бути сім'я.

 

ОБОВ'ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ

ЗА ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

 

Стаття 155 Сімейного кодексу України

 

 Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

 

Стаття 150, 152 Сімейного кодексу України

 

Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Батьки зобов'язані поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

 

 

Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення

 

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей –тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Стаття 166 Кримінального Кодексу України

 

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 

 

Стаття 150 Кримінального Кодексу України

     Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку -карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

Стаття 1178 Цивільного кодексу України

     Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

 

Стаття 1179 Цивільного кодексу України

      Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

 

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

 

 

СЖО – це не діагноз

Надання соціальних послуг особам і сім’ям з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, регулюються законами України "Про соціальні послуги" (від 19.06.2003 р. № 966-ІV), "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (від 21.06.2001 р. № 2558-ІІІ), "Про попередження насильства в сім’ї" (від 15.11.2001 р. № 2789-ІІІ), іншими нормативно-правовими документами.

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», соціальні послуги – комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.  

Соціальна робота з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах забезпечується через раннє виявлення, облік та соціальний супровід таких сімей.                  

Відповідно до Закону України “Про соціальні послуги”, складні життєві обставини – це обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо).

Об’єктами соціальної роботи із сім’ями та особами, які опинилися у складних життєвих обставинах є:                                                                

- сім’ї з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх самостійно, у зв’язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного з членів сім’ї, його перебування у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і негативними стосунками в сім’ї;

        - сім’ї, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;                                                   

       У 2006 році затверджено спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14.06.2006 р. № 1983/388/452/221/556/596/106 “Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах”.                            

         Вищезазначений Порядок розроблено з метою впровадження ефективного механізму взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах.                                                  

        Впровадження в практику даного Порядку сприятиме підтримці членів сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, у вирішенні життєвих проблем, які вони не в змозі подолати за допомогою власних засобів і можливостей; попередженню виникнення нових складних життєвих обставин; створенню умов для подальшого самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають.        

На підставі  отриманої інформації центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді спільно зі службами у справах дітей та  (у разі  потреби) із залученням  інших суб'єктів здійснюють соціальне  інспектування  сім'ї  (визначають  її  склад,   основні проблеми   і  потреби  її  членів  тощо), за результатами якого складається акт обстеження  житлово-побутових умов  сім'ї.

В зазначеному напрямку роботи одним з найголовніших чинників є раннє виявлення сімей, які потребують сторонньої допомоги, з метою профілактики сімейного неблагополуччя, своєчасного виявлення проблем та надання відповідної якісної допомоги.

 

Шановні громадяни!

 

Якщо ви або члени сім’ї, маєте проблеми стосовно виховання дітей, конфліктних стосунків з членами родини звертайтеся за допомогою до правників служби у справах дітей Первомайської районної державної адміністрації Первомайського району Миколаївської області.

 

Наша адреса: м. Первомайськ, вул. Чкалова, 12, 4 поверх, каб. 44, 56,  тел.(05161) 4-20-98.

 

 

Кримінальна відповідальність неповнолітніх

 

Особливості відповідальності неповнолітніх

 Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством.

Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину досягли віку 16 років (ч. 1 ст. 10 КК України). Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності.

Закон також (ч. 2 ст. 10 КК України) передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб у віці від 14 до 16 років. Ці особи підлягають кримінальній відповідальності за злочини-вбивства (ст.ст. 93-98), умисне нанесення тілесних ушкоджень (ст.ст. 101-104. ч. 1 ст. 106), зґвалтування (ст. 117), крадіжки, грабежі, розбої (ст.ст.81-86,140-142), злісне та особливо злісне хуліганство (ч. 2. З ст. 206), навмисні дії, які можуть викликати аварію поїзда (ст. 78), та інші.

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну небезпечність і протиправність злочинів, які вказані в ч. 2 ст. 10 КК України. Крім того, серед підлітків ці злочини досить поширені, і більшість з них тяжкі, представляють підвищену суспільну небезпечність (ст. 7-1 КК України).

Проте, за деякі злочини передбачена кримінальна відповідальність осіб, що досягли повноліття. До таких злочинів, наприклад, відносяться ухилення від призову на строкову військову службу, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (відповідно ст.ст. 72, 208 КК України).

Згідно з ч. 3 ст. 10 КК України, до особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, який не є особливо тяжким, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням. Тобто даний закон по суті передбачає кримінальну відповідальність, але замість кримінального покарання (ст. 23 КК України) неповнолітньому призначається судом один із примусових заходів виховного характеру: 1) зобов'язання публічно або і в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання по здійсненню виховного впливу і контролю над неповнолітнім; 4) покладання на неповнолітнього, який досягнув 15 річного віку і має майно або заробіток, обов’'язку відшкодувати і заподіяні збитки; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років (ч. 1 ст. 11 КК України).

Слід мати на увазі, що перелік, передбачений цим законом примусових заходів виховного характеру, є вичерпним. Однак поряд із застосуванням одного з цих заходів суд може призначити неповнолітньому громадського вихователя.

Вказані примусові заходи виховного характеру – це певна система заходів в порівнянні від менш суворого до більш суворого. Найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, що означає поміщення неповнолітнього до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації, статус яких визначений законом України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх».

До спеціальних навчально-виховних установ неповнолітні направляються, коли вони вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх замінюють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших заходів виховного характеру. Разом з тим не можуть направлятися у ці установи особи, визнані інвалідами, а також ті, яким за висновком відповідних спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане за станом здоров'я (п. 8 згаданої Постанови № 21 Пленуму Верховного Суду України).

Неповнолітні віком від 14 до 18 років направляються до спеціальної навчально-виховної установи, якою є професійне училище соціальної реабілітації, до його виправлення на строк, визначений судом, але не більш як на 3 роки.

Порядок застосування примусових заходів виховного характеру регламентується ст.ст. 447-448 КПК України. За результатами розгляду справи суддею, який розглядає справу одноособово, виноситься постанова, а при колегіальному розгляді справи судом - ухвала.

Застосування примусових заходів виховного характеру передбачено крім ч. 3 ст. 10 КК України, і іншою нормою – п. 3 ч. 1 ст. 51 КК України. Згідно з цим законом, особа, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що її виправлення і перевиховання можливе без застосування кримінального покарання.

Йдеться про неповнолітніх, які досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (16 або 14 років).Саме до таких осіб можуть бути застосовані заходи виховного характеру, перелічені в ст. 11 КК України.

Різниця норм, передбачених ч. 3 та п. 3 ст. 51 КК України, перш за все полягає в тому, що підставою для застосування ч. 3 ст. 10 КК України може бути скоєння злочину, що не становить великої суспільної небезпеки. При визнанні злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, слід виходити із сукупності всіх обставин справи.

Далі теорія кримінального права визнає також, що ознакою є санкція статті КК, за якою кваліфіковано вчинений злочин, передбачає покарання. в пов’язане з позбавленням волі на строк не більш трьох років за умисно вчинений злочин і п’яти років – за необережний злочин. Підставою застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру за ст. 51 КК України є вчинення злочину, за яким законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше більш м’яке покарання. Тобто вчинені діяння є менш небезпечними в порівнянні з ч. 3 ст. 10 КК України.

Законом України 15 листопада 1994 року в ст. 10 КК України були несені зміни. В статтю було внесено доповнення про те, що до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене КК України, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням5. Поряд з цим КПК України доповнено ст. 7-3 згідно з Законом № 3787-12 України від 23 грудня 1993 р. про порядок розгляду справ про суспільне небезпечні діяння, скоєні особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Якщо особа (вказано в цій нормі) вчинить у віці від 11 до 14 років суспільне небезпечне діяння, передбачене ст. 7-1 КК України, то слідчий установлює обставини, за яких вчинене діяння, виносить постанову про закриття справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Після цього справа разом з постановою направляється прокурору, який перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і, якщо згоден з постановою, направляє справу до суду для застосування примусових заходів виховного характеру (п. 1 ст. 232-1 КПК України). В свою чергу суд, заслухавши у судовому засіданні прокурора і захисника щодо справи, видаляється у нарадчу кімнату для винесення ухвали і вирішує такі питання:

-         чи мало місце суспільне небезпечне діяння, з приводу якого проводилося попереднє слідство;

-         чи винна в цьому діянні особа, щодо якої розглядається справа;

-         який саме примусовий захід виховного характеру, передбачений ст. 11 КК України, має бути застосований до цієї особи (ст. 448 КПК України).

На ухвалу, винесену судом, може бути подано касаційну скаргу або внесене подання прокурора у загальному порядку (ст. 449 КПК України).

Важливою обставиною є те, що у справах цієї категорії попереднє слідство обов’язкове і провадиться за загальними правилами, встановленими КПК України, а розглядаються справи спеціально уповноваженими на те суддями, визначеними наказом голови суду.

Наведене свідчить про те, що положення частини 3 ст. 10 КК України і ст. 7-3 КПК України відносно осіб, яким до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, і які скоїли суспільне небезпечне діяння, являється своєрідною новацією в законодавстві. За вказаними нормами працюють правоохоронні органи на протязі декількох років і за цей час накопичений певний досвід, проаналізована судова практика застосування судами примусових заходів виховного характеру.

Відносно відповідальності неповнолітніх, в тому числі малолітніх (особи віком до 14 років), є проблемні питання, які потребують розв’язання. Для цього необхідні дослідження криміналістів із залученням до цієї роботи в деяких питаннях спеціалістів в галузі дитячої психології, педагогів. До неповнолітнього, який вчинив суспільне небезпечне діяння, застосовуються норми, передбачені КК України.

В той же час існує точка зору про те, що особи, вказані в цих нормах, не досягли віку кримінальної відповідальності, тобто вони не є суб’єктами злочину, а тому застосування до них примусових заходів виховного характеру знаходиться у цьому разі за межами кримінального права і, отже, кримінальної відповідальності. Далі, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Закон (ст. 3 КК України) передбачає матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою, як єдиною і достатньою, є склад злочину, а процесуальною підставою є обвинувальний вирок.

Кримінально-процесуальне законодавство в справах даної категорії передбачає обов’язкове проведення попереднього слідства, а також судового розгляду, в процесі якого доводять або спростовують вчинення неповнолітньою (малолітньою) особою суспільне небезпечного діяння і, якщо особа винна, до неї застосовується примусовий захід – своєрідне спеціальне покарання. Однак в цьому разі судом виноситься ухвала, а не вирок.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх осіб має свої особливості. Так, до осіб, які скоїли злочин у віці до 18 років, не тільки не застосовується смертна кара, а й позбавлення волі їм не може перевищувати 10 років; вони не можуть бути визнані особливо небезпечними рецидивістами; до них можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру (відповідно ст.ст. 24, 25, 26, 10 КК України) та інше.

Кримінально-процесуальне законодавство також передбачає загальні положення порядку провадження у кримінальних справах. Крім того, указується, що порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх визначається загальними правилами КПК України, а також статтями глави 36 цього Кодексу. І положення цієї глави застосовуються в справах про злочини осіб, які на момент провадження в кримінальній справі не досягли 18-річного віку, в тому числі і малолітні віком від 11 до 14 років.

Тобто йдеться про те, що відносно неповнолітніх, крім загальних положень, передбачені додаткові особливі гарантійні положення з урахуванням специфіки особи неповнолітнього.

Так, при провадженні попереднього слідства та розгляді в суді справи відносно неповнолітнього, крім загальних обставин (ст. 64 КПК України), треба обов’язково з’ясувати: вік неповнолітнього, стан здоров’я та загального розвитку, умови життя та виховання неповнолітнього, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього та інше.

Вважається, що попереднє слідство та судовий розгляд справ відносно неповнолітніх потребує від слідчих, суддів особливої уваги, пильності, професіоналізму, щоб забезпечити не тільки всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи, але (це головне) і забезпечити виховний рівень процесу на всіх його стадіях. При цьому справи про застосування примусових заходів виховного характеру повинні розглядатися спеціально уповноваженими на те суддями, визначеними наказом голови суду

 

 Якщо ж Вам важко одному зрозуміти і вирішити цю проблему звертайтесь до служби у справах дітей Первомайської районної державної адміністрації Первомайського району Миколаївської області.

Наша адреса: м. Первомайськ, вул. Чкалова, 12, 4 поверх, каб. 44,  тел.(05161) 4-20-98, ми з радістю Вам допоможемо.

 

1. З якого віку наступає відповідальність дітей за злочини?

Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України (КК) кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.

Також до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт,

захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

2. Яке покарання може бути визначено дитині?

Згідно з ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1. Штраф.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Громадські роботи

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основній роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

3. Виправні роботи

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.

4. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

5. Позбавлення волі на певний строк

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвідку та інші особливості особи неповнолітнього.

3. Чи є якісь особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина?

Правосуддя у кримінальному процесі здійснюється відповідно до кримінально-процесуального кодексу України.

Окремої норми, яка регламентує особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина не передбачено. Але встановлено норми, які враховують вік підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, зокрема, відповідно до ст.45 КПК України у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років обов’язкова участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справі у суді першої інстанції (з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення).

4. Де відбувають покарання у види позбавлення волі неповнолітні засуджені?


Позбавлення волі на певний строк – це саме суворе покарання у системі покарань, які можуть призначатися неповнолітнім.

Покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх виконують виховні колонії. Ці колонії займають особливе місце середь установ, які призначені для відбування покарання, що виражається, по-перше, у встановленні більш пільгових умовах у порівнянні з умовами утримування дорослих злодіїв, та, по-друге, в орієнтації на застосування різноманітних виховательно-психолого-педагогічних заходів як основних засобів впливу на неповнолітніх в процесі їх навчання, проведення спортивних, культурних заходів, а також в процесі трудової діяльності.

5. Чи несуть батьки, та в якій мірі, за злочини, скоєні малолітніми, неповнолітніми дітьми?

Кримінальну відповідальність батьків за злочини, скоєні малолітніми та неповнолітніми дітьми законодавець не передбачає. Але батьки несуть цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми та неповнолітніми дітьми, у тому числі і заподіяну у результаті злочину.

Відповідно до ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.


Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, батьки (усиновлювачи) або опікуни чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, є неплатоспроможними або померли.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Якщо ж Вам важко одному зрозуміти і вирішити цю проблему звертайтесь до служби у справах дітей Первомайської районної державної адміністрації Первомайського району Миколаївської області.

 

Наша адреса: м. Первомайськ, вул. Чкалова, 12, 4 поверх, каб. 44,  тел.(05161) 4-20-98, ми з радістю Вам допоможемо. 

  Сімейне виховання, як основний чинник становлення моральної основи особистості
Формат: DOC | Добавлен: 27/01/2017 10:43:54
45Kb Скачать скачать
  Візьміть малюка до родини!
Формат: DOC | Добавлен: 27/01/2017 10:45:16
29Kb Скачать скачать
  Конфлікт батьків та дітей як передумова „Дітей вулиці”.
Формат: DOC | Добавлен: 27/01/2017 10:45:46
42Kb Скачать скачать
  Законодавство України про прав дітей
Формат: DOC | Добавлен: 27/01/2017 10:46:16
140Kb Скачать скачать
  ПРАВА ДИТИНИ В УКРАЇНІ
Формат: DOC | Добавлен: 27/01/2017 10:49:17
91Kb Скачать скачать
  Малюк потребує уваги ще до народження!
Формат: DOC | Добавлен: 25/04/2017 10:53:16
313Kb Скачать скачать
  Віконця життя
Формат: DOC | Добавлен: 25/04/2017 10:55:15
294Kb Скачать скачать
  Дитяча нерухомість!
Формат: DOC | Добавлен: 25/04/2017 11:01:32
142Kb Скачать скачать
  Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктах
Формат: DOC | Добавлен: 25/04/2017 11:01:55
35Kb Скачать скачать
  Захист дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів
Формат: DOC | Добавлен: 25/04/2017 11:03:19
78Kb Скачать скачать