Що таке нульова толерантність?
Це рішуче та суворе неприйняття домашнього та гендерно зумовленого насильства в жодному з його проявів.
В Україні сьогодні формується політика нульової толерантності до насильства. Вона передбачає введення законних обмежень і санкцій за порушення прав людини. Приєднавшись до Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Конвенцію ратифіковано 20.06.2022). Україна зобов’язалась захищати будь-які верстви населення від будь-якої шкоди, заподіяної прямо чи опосередковано внаслідок будь- якої форми насильства, жорстокого поводження з дітьми чи недбалого ставлення до них з боку співробітників або пов’язаних з ними осіб.
На другому році повномасштабного вторгнення у суспільстві все ще панують тенденції до замовчування та применшення цієї проблеми на фоні викликів до нормалізації насильства. Водночас проблема домашнього та гендерно зумовленого насильства залишається широко поширеною в Україні, а війна у поєднанні з новими фінансовою чи економічною нестабільністю призводить до збільшення випадків насильства там, де їх раніше не було.
За даними МВС за 2023 рік кількість звернень по Україні до поліції щодо домашнього насильства зросла майже на 40% порівняно з цим же періодом минулого року та склала 291 000, по яким у 270 000 випадкам відкрито кримінальне провадження. А відповідно до результатів дослідження 66,7% опитаних українців особисто зіштовхувалися з проявами домашнього фізичного насильства або знають про такі випадки у своєму оточенні.
В умовах постійної напруги та невизначеності втома від ситуації, що склалась, залишає людині все менше впевненості та внутрішнього ресурсу для змін та прийняття будь-яких рішень, а постраждалі особи, якщо і наважуються звернутись за допомогою, то відчувають сором, применшують свої проблеми, або і взагалі сприймають це як прояв слабкості чи особистої поразки.
Куди звертатися по допомогу у випадку проявів насильства?
До дільничного інспектора поліції.
До уповноважених підрозділів органів Національної поліції України.
До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій.
До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.
До центрів з надання безоплатної правової допомоги