Виступ Президента на 13-й нараді керівників закордонних дипломатичних установ України

28/08/2018

Шановний Павле Анатолійовичу,

Шановний Костянтин Петровичу,

Ваші Високоповажності, панове посли України,

Шановні народні депутати,

Шановні працівники Міністерства,

Шановні учасники наради,

Дозвольте, насамперед, ще раз привітати всіх вас із Днем незалежності! З 27-ю річницею нашої Незалежності!

Хоча, я думаю найкращим привітанням для тих, хто мав можливість дивитись на Хрещатику на власні очі нове українське військо під час воєнного параду – це було щось дуже особливе. Перший раз бачив, коли багато людей плакали. Це були сльози гордості. Гордості за українське військо, гордості за українського воїна. Гордості за те, що нам вдалося разом з вами створити нове українське  військо, нову українську армію.

Так само, як і нам з вами разом вдалося створити нове дипломатичне військо.

Коли ми з вами разом були в Авдіївці, на Донбасі. До речі, зараз можу відкрити таємницю на початку дехто з великим скепсисом ставився до моєї ідеї, щоб поїздка відбулася саме на Донбас. А по повернені, я це побачив уже в твітах чи повідомленнях на соціальних мережах – це стало одним із найяскравіших моментів з усіх тринадцяти нарад керівників закордонних дипломатичних установ.

Бо стало вже доброю традицією, що в ці святкові дні наші посли збираються у Києві для того, щоб звірити годинники щодо тактики і стратегії української нашої зовнішньої політики.

Це правда – для нас було великою гордістю, коли мужні українські воїни крокували Хрещатиком.

Я впевнено можу сказати, що надійною опорою для них є ви, є наше дипломатичне представництво. Так само, як українська армія захищає на східному фронті цінності євроатлантичної інтеграції, євроатлантичної спільності. Вони абсолютно впевнені, що українські дипломати відстоюють справедливість, відстоюють свободу, відстоюють правду  у боротьбі на фронті міжнародному.

У нас уже абсолютно для всіх є дуже звичним термін гібридна війна. Я думаю, що нам потрібно казати більш переконливо про те, що це є гуманітарна агресія зі спробою підірвати країну зсередини. Це є економічна агресія.

І впевнений в тому, що і реакція країни, і реакція світу має бути відповідною.

Саме тому так важливим був візит керівників закордонних дипломатичних установ України на передову. Коли мене питали скільки від Авдіївки до фронту, я щоб нікого не налякати говорив: ну, десь кілометрів десять, двадцять, тридцять. Хоча  потім кожен з вас зрозумів, що звідти буквально лічені  кілометри до авдіївської промзони, яка увійшла  у всі військові зведення, і де були найгарячіші бої 2017-2018 років. І за право контролювати висоти віддали свої життя велика кількість українських воїнів – героїв.

Саме тому вашу появу там, українські військові сприйняли як вияв солідарності і, якщо хочете, бойового побратимства.

Не менш важливим було те, що ви мали можливість з перших вуст почути і від генерала Наєва, і пізніше від генерала Муженка, і від простих командирів, солдат яке життя на Донбасі. Побачити власними очима, як живуть наші співгромадяни у фронтовій зоні. Бо ви приїхали на короткий термін, а уявіть собі, що українці в умовах війни там живуть чотири з половиною  роки.

Ми з вами не зупинилися лише на майданчику для нашої зустрічі. Дехто з вас мав можливість пройтися вулицями, поспілкуватися з мешканцями і переконатися які це фантастичні люди.

Уявіть собі, що ці люди в січні 2017 року опинилися при мінус 22-25 градусів без світла, тепла, газу, без  будь-чого і не покинули Україну, не зрадили Україну. І не покинули Авдіївку, навіть, коли були запропоновані умови добровільної евакуації. Навіть, коли дізналися, що у наметовому містечку, яке за моїм дорученням було розгорнуто зусиллями військово-цивільної адміністрації, наших рятівників і відкрили мінометний вогонь прямо по наметовому містечку.

Безумовно, наша з вами поїздка на Донбас – це також чіткий сигнал для українців на окупованих територіях, що ми не припинемо за них  боротьбу, що їх пам’ятають.

З особистого досвіду скажу: використовую будь-яку нагоду для поїздки на Донбас, аби надихнутися силами для відсічі агресора. І тому вважаю, що вам ця поїздка була також необхідна як кисень. І не маю сумніву, що тепер ви будете повертатися до країн перебування достатньо озброєні аргументами для боротьби за мир на українській землі.

Бо наголошую, і наголошував, ніхто більше ніж Президент України, ніж вся наша команда, мешканці, весь український народ, ніхто не хоче цього миру більше, ніж ми.

Впевнений, що кожна окрема перемога на дипломатичному фронті, в кожній окремій країні перебування і в міжнародних організаціях – це той щит, який захищає зараз наших героїв від російських куль на Донбасі.

Буде час, я коли-небудь розкажу як 5 вересня 2014 року під час саміту НАТО в Уельсі нам вдалося зупинити російський наступ і можу сказати, що це було зроблено виключно дипломатичними інструментами, бо військових інструментів у нас на той час майже не залишилось.

Думаю, що ні в кого не залишилося сумнівів, що професійна і ефективна дипломатична служба – це абсолютно аж ніяк не розкіш, а життєва необхідність та невід’ємна передумова успішного розвитку держави, відновлення миру і безпеки.

За ці чотири з половиною роки ми з вами зробили практично неможливе: нам вдалося не просто створити і зберегти потужну трансатлантичну коаліцію на підтримку України, а й значно розширити і зміцнити її.

Це завдання, до речі, залишається надзвичайно актуальним і зараз, сьогодні, і має бути пріоритетним у вашій роботі.

Той, хто думає, що кожна країна, яка стала об’єктом агресії, має автоматичну підтримку всього світу, хочу окремо наголосити, що він глибоко помиляється. За міжнародну підтримку та солідарність треба боротися. Боротися в кожній окремій країні.

Дехто наполегливо радив нам в ті часи, для того, щоб отримати підтримку, що нам з вами треба забути про Крим, поступитися в питаннях Донбасу. Можливо відмовитися від європейського вибору. Для чого? Щоб не дратувати, не дай Боже, агресора.

Відмовитись від нашого євроатлантичного напрямку і негайно повернутися у московське стійло – от повернетесь і все буде добре. Чому таке радили? Бо Києву нібито не по силах і тим паче не по чину тягатися з Москвою. Бо ніколи за сотні і сотні років, і історія це підтверджує, Київ не міг собі дозволити проводити самостійну політику.

Мало хто знає всі деталі сотень моїх зустрічей і ще більшої кількості телефонних розмов, результатом яких, так само як і результатом нашої спільної роботи, є нинішня надпотужна міжнародна підтримка. Як кажуть, нестримні води правди завжди прорвуть, здавалося б, навіть найміцніші стіни брехні і маніпуляцій.   

Ще один дуже важливий принцип, на якому ми наголосили з самого початку - нічого про Україну без України. І зараз це стало аксіомою міжнародної політики. 

Сьогодні навіть скептично налаштовані держави визнають, що без європейської і євроатлантичної України ніхто не може говорити про стабільність і безпеку в Європі. Так само, як і навіть найбільш затяті адвокати Кремля воліють мовчати, коли йдеться про вчинені злочини на українській землі. Ми їх документуємо і ніколи не пробачимо.

Нині Київ справді перетворився в дуже важливий центр дипломатичної мапи світу. Інтенсивність контактів з нашими ключовими партнерами лише зростає так само, як і непідробний інтерес до поглиблення партнерської взаємодії з Україною. Це має і надалі залишатися важливим показником успішності нашої з вами роботи.

Символічно, що уже доброю традицією стало відзначення Дня незалежності у колі щирих друзів і надійних союзників. Я не можу уявити кращого доказу солідарності з Україною, як присутність прапорів наших партнерів на параді в Києві з нагоди Дня незалежності.

Адже Росія боїться сильної України, яку підтримують віддані союзники. І саме те, як вони репетували по своїх російських каналах, що натівський чобіт топче український Хрещатик, що американці нарешті пройшлися в парадному строю столицею України, думають, що нас це ображає… А насправді реакція була абсолютно іншою. І коли вже традиційно наші партнери різним кроком, в різній формі, під різними прапорами, але під однією дуже важливою єдністю світу і солідарністю з Україною – це було продемонстровано. І рекордна кількість глядачів світу мала можливість особисто в цьому переконатися.

Кілька днів тому мені надзвичайно приємно було вітати в Києві Джона Болтона, радника Президента США з питань національної безпеки Дональда Трампа. Без перебільшення – діалог між Києвом і Вашингтоном, хочу окремо наголосити на цьому, ніколи не був таким інтенсивним, таким плідним, як сьогодні. Чого варте лише рішення Президента США нарешті надати Україні оборонні летальні озброєння. Ви також мали можливість їх бачити на військовому параді. Це не лише результат неймовірного обсягу проведеної дипломатичної роботи, а й найкращий доказ того, що між Києвом і Вашингтоном існує надзвичайно високий рівень довіри.

Це має стати орієнтиром для подальшого розширення співробітництва з країнами, які можуть зробити важливий внесок у нашу безпеку.

Саме військово-технічна сфера має стати одним з ваших головних пріоритетів. З деким ми вже дуже близькі до постачання… Дехто знаходиться в процесі роботи, навіть і попереду Сполучених Штатів Америки зробив цей надзвичайно важливий для нас внесок.

Маю на увазі, що стосується військово-технічної співпраці - отримання, в тому числі й придбання, оборонної зброї. Тих її компонентів, які ми поки що не навчились виробляти самі. Бо ви також мали можливість переконатися, який розвиток отримав український оборонпром. Я навмисне сказав, що половину українських розробок ми поки що не покажемо, але половину – нам немає чого ховати. Дослідницькі розробки, які щойно стають на озброєння українського війська – нехай люди бачать. В тому числі і щодо імпортозаміщення, в тому числі і сучасні крилаті ракети з унікальною дальністю, в тому числі і високоточна реактивна зброя, високоточні великокаліберні артилерійські боєприпаси, які почали виробляти на новому обладнані в Україні. Засоби радіоелектронної боротьби, безпілотні літальні апарати, інструменти артилерійської розвідки.

Мені приємно було, що кожні два тижні ми бачили все нові і нові види озброєння, які надходять у війська.

Але не менш важливо і те, що український військово-промисловий комплекс вже сьогодні може запропонувати нашим партнерам сучасні зразки високоточної зброї, повністю виробленої в Україні. Бо Росія ж не тільки перекрила для нас, через ембарго закрила для нас весь свій ринок, і з 33% до 9% впала частка Росії у нашій зовнішній торгівлі. Була повністю закрита вся співпраця з першого дня чи навіть, ще до агресії. І для мене це надзвичайно важливо, що титанічними зусиллями наша промисловість, зробила ті зразки, частину з яких ви бачили на святковому Параді військ.

Але дуже важливо, щоб м зараз мали можливість отримувати комплектуючі з країн перебування. Дуже важливо, щоб за першими рішеннями країн-партнерів ми отримали відповідну підтримку всього світу.

Наполегливо прошу вас надавати допомогу нашим спецекспортерам, надавати необхідне сприяння для освоєння нових ринків при постачання української продукції оборонно промислового комплексу.

Хотів би відразу розвіяти російський міф. Ми не озброюємося для того, щоб воювати, але й топтати нашу землю ворогу ніколи не дозволимо. Будемо битися, будемо звільняти. В тому числі і політико-дипломатичних шляхом, де основне навантаження лягає на ваші плечі.

Ми зміцнюємо наш військовий потенціал, оскільки поруч з нами країна-агресор, здатна на будь-який виклик системі європейської та світової безпеки.

Але Крим і частину Донбасу ми прагнемо повернути політико-дипломатичним шляхом. Адже Мінські домовленості вже принесли користь Україні – нам вдалося не лише зупинити активну фазу російського наступу, але й добитися санкційного тиску на Москву з огляду на їх систематичне невиконання – невиконання Мінських домовленостей. Крім того, нам вдалося виграти час для розбудови армії, бачите яку ми пройшли  відстань для зміцнення нашої обороноздатності.

Робота на мирному треку ніколи не припиняється. Власне, уже в перші дні нового політичного сезону у мене відбулися дві телефонні розмови з Федеральним канцлером Ангелою Меркель. Безумовно, ми обговорили подальші кроки щодо активізації мирного процесу з імплементації Мінських домовленостей, включно у Нормандському форматі, та перспективи розгортання – це наше ключове завдання - миротворчої місії з мандатом Радбезу ООН на окупованому Донбасі. Це поки що єдиний шлях для створення безпекової складової Мінських домовленостей.

І більше того, думаю, що в цьому колі можу сказати - цієї осені, на початку листопада Канцлер Німеччини Ангела Меркель здійснить візит в Україну. Це є дуже яскраве свідчення особливої уваги наших німецьких партнерів, Берліну до розвитку взаємовигідного  партнерства з Києвом.

Думаю, що Андрій Ярославович може це підтвердити. Андрію, прокоментуй коротко, якщо можна, перспективи нашої співпраці з Німеччиною.

Посол України в ФРН Андрій Мельник:

Дякую, Петре Олексійовичу, за надане слово. Справді, Федеральний канцлер планує приїхати до Києва. Це буде найкращий вияв не лише солідарності, але і практичної підтримки. Німеччина є найбільшим двостороннім донором України в плані технічної допомоги – понад 0,5 млрд євро. Більша частка цих коштів поступила саме після Майдану, починаючи з 2014 року. Таким чином, економічна складова теж матиме важливе значення. Інвестиції з Німеччини зростають – товарообіг складає понад 8 млрд доларів станом на сьогодні. Тобто, ми вже подолали докризовий рівень. І кожна з інвестицій: 3 млн - це один завод в Чернівцях, кілька мільйонів – завод на Франківщині. Тобто, інвестиції, які йдуть з Німеччини, насправді інвестиції, які йдуть у виробництво і створення робочих місць…

Президент:

Жодна німецька машина, яка сходить з конвеєру Німеччини не виробляється без українських комплектуючих. Жодна.

Посол України в ФРН Андрій Мельник:

Таким чином, візит справді знаковий. Символічний і не лише в контексті Мінського процесу, не лише в контексті пошуку миру на Донбасі. Але так само в контексті двосторонньому. Для того, щоб Канцлер побачила, що країна, яка за чотири роки справді піднялася з колін. Економіка зростає і від цього зростання так само виграють і німецькі товаровиробники. І це теж певний важливий елемент того, що ті дії і та солідарність, яка відчувається в Берліні та Європі, у західному світі вони не даремні і допомагають справді стати міцнішими.

Президент:

Дуже дякую і ще раз хотів нагадати про мою ініціативу, коли кожна європейська країна може взяти шефство над окремим містом, селом та селищем на Донбасі. Це теж буде яскравим символом гуманітарної допомоги в частині відновлення територіальної цілісності Донбасу. Бо дуже важливо, коли українці, які зараз опинилися на окупованій території і мають жахливу гуманітарну катастрофу, будуть бачити, що під українськими прапорами, одразу ж за лінією зіткнення будуються дороги, школи, дитячі садки. Створюються нові робочі місця. Як казав Андрій, на докризову потужність вийшли промислові виробництва, зростає рівень соціального захисту. Це значно допоможе нам долати російську пропаганду.

Друге. Брутально порушивши Будапештський меморандум, Росія своїми діями не лише розтоптала фундаментальні принципи міжнародного права, а й підірвала основи режиму нерозповсюдження. Зараз критично важливо, що в той час, коли наші військові тримають східний фронт, дипломати паралельно мають диверсифікувати гарантії національної безпеки України. Сьогодні всі вимушені визнати неефективність Будапештського меморандуму, але ми маємо боротися за відновлення міжнародного права.

Ми вкотре переконалися, що реальною гарантією нашої незалежності, гарантією української державності є повноцінна реалізація нашого європейського та євроатлантичного вибору. Я пишаюся, що всі ми не змарнували цей час, ці останні чотири роки і досягли істотного прогресу на шляху повернення до спільного європейського дому – туди, куди ми історично, ментально і цивілізаційно по праву належимо.

Третє. Доля політичних бранців, які досі утримуються у російських тюрмах, так само як і заручники, які утримуються на окупованих територіях, так само як політичні в’язні в Криму, є болісним нагадуванням того, наскільки глибоке провалля між «русскім міром» та тією Європою, до якої ми прагнемо. Саме життя підказує нам правильний шлях.

І дуже важливо, що в критичних умовах цих чотирьох років, українці не втратили тверду надію, підтримку і переконання у європейському векторі розвиту нашої держави. Країна не є більш розколотою. І європейський вибір об’єднує Україну. Щоб ні в кого не було спокуси звести Україну на манівці, уже восени, коли ми з вами будемо відзначати першу річницю вступу в дію, набуття чинності Угоди про асоціацію, ще раз хочу наголосити, що я ініціюю внесення змін до Конституції України, які заякорять європейський та євроатлантичний вибір нашої держави.

Насправді такий крок відкриває нові перспективи не лише для України. Наголошую, це перспективи і для всієї Європи. Адже йдеться про перетворення найбільшої європейської держави на простір нового європейського зростання. Крім того, це відкриває принципово нові перспективи для європейського інтеграційного проекту. Хочу звернути вашу увагу на те, що перед Днем Незалежності із вуст наших американських партнерів і з вуст Федерального канцлера Німеччини було чітко наголошено на тому, що двері і в ЄС, і в НАТО для України відкриті. Навіть були названі певні часові межі.

Переконаний, що в Брюсселі та інших європейських столицях разом із розумінням необхідності стратегії щодо Росії уже скоро прийде усвідомлення, що така стратегія буде завершеною і успішною лише тоді, коли одним з ключових її параметрів стане повноправне членство України в ЄС.

Але хотів би застерегти – Європа починається не там, де зараз пролягає кордон Європейського Союзу. Європа починається там, де поважаються європейські цінності, дотримуються права людини, існують нормальні стандарти життя. І це вже наше з вами домашнє завдання. За нас його, наголошую, ніхто не зробить.

Четверте. Економічна дипломатія. В умовах дії режиму вільної торгівлі з ЄС та здійснюваних нами реформ, в Україні відкриваються зараз принципово нові можливості для інвесторів. Україна не тільки піднімається сходинка за сходинкою в рейтингу Doing business щодо інвестиційного клімату. Україна не тільки робить потужні кроки, починаючи від боротьби з корупцією, включно з останнім рішенням про створення Антикорупційного суду і завершуючи дерегуляцією. Децентралізація відкриває абсолютно нові можливості для інвесторів – нічого більше не треба погоджувати в Києві.

Отже, це нові можливості для створення нових робочих місць і покращення добробуту українців. Вчора я був в Миколаєві, де відкрилася інвестиція в один млрд гривень по переробці сільськогосподарської продукції, 60% з якої будуть спрямовані на експорт в 38 країн – від Коста-Ріки до Японії. І дуже важливо, що фактично за чотири роки експортні потужності цього виробництва зросли в чотири рази, оплата податків – в п’ять разів, а валютні надходження - в 6 разів. От така математика. Що мене попросив власник-інвестор? Звати його Сергій. Він створив Sandora, продав його Pepsi co, залучив чи 700, чи 800 млн доларів інвестицій в Україну. А гроші зараз вкладає в створення нових робочих місць, нового виробництва. Він попросив: Петро Олексійович, наполегливо працюйте над ствоернням зон вільної торгівлі. Мені вони потрібні з Великою Британією, Японією та іншими країнами, так само як і безвіз, який мені потрібен з Кореєю… Слухайте, абсолютно чіткі завдання ставить інвестор з далекого села в Миколаївській області. Це приємно.

Про безвіз ми ще поговоримо, а зростання інтересу до створення зон вільної торгівлі з Україною сигналізує – все більш комфортно бізнес почуває себе в нашій країні. Бо він має полегшений доступ на ринки. Суттєве пожвавлення торгівлі з ЄС з 32% до 43% є яскравим тому підтвердженням. Про США я вже не говорю, бо ми маємо понад 60% зростання, – це лише підтверджує правильність визначеної нами стратегії модернізації української економіки.

І США, і ЄС – наші ключові партнери. Тому не можна не помітити напруженість у торгівельних відносинах між ними, яка, безумовно, має глобальний вимір та впливає, безперечно, на економіку України. І тут ми маємо бути на сторожі економічних інтересів нашої держави. Захищати її.

Ми маємо продовжувати роботу з максимальної диверсифікації наших економічних зв’язків. Адже, розв’язавши проти України торговельну війну, економічну війну Росія була твердо переконана, що вона задушити нашу економіку, бо розраховувала на нашу критичну залежність від свого ринку.

Знову буду посилатись на вчорашню поїздку. Я відвідав підприємство «Зоря-Машпроект». Перлину українського машинобудівного комплексу. Є одна особливість – більше 90% збуту відбувалося в Російську Федерацію. Основним покупцем був Газпром і Рособоронекспорт. По Рособоронекспорту зрозуміло, але Газпром становив більше 60%. В один день були скасовані існуючі контракти. І 12 тис. працівників в Миколаєві за розрахунками країни-агресора мали бути негайно звільнені. Що зробили ми? Знайшли виходи на ринки Південно-східної Азії, переорієнтували український паливно-енергетичний комплекс на купівлю продукції вітчизняного виробництва. І на сьогоднішній день ми маємо працююче підприємство із завантаженням більше як 85%. Це було непросто, але вихід на ринок кожної країни супроводжувався державною підтримкою.

І в Кремлі, ще раз наголошую, прорахувалися. Ми вистояли. І сьогодні, як ніколи раніше, ми з вами є незалежними – як політично, так і економічно від впливу і тиску Росії. Вже немає газового вентиля, більше тисячі днів Україна на сьогоднішній день живе без російського газу. Дякуючи нашим спільним зусиллям 4,6 млрд доларів отримали, рішення Стокгольмського арбітражу, яке має виконати Газпром і Росія.

Ми продовжуємо нитку за ниткою рвати павутиння, яким російський царизм, а пізніше червоний більшовизм довгі століття методично обплутував волелюбну нашу українську душу. Щиро сподіваюсь, що з Божою волею обітнемо ще одну таку нитку з отриманням автокефалії для Української помісної православної церкви. Скажіть чесно, ще рік тому в це ніхто не вірив, що це може відбутися так швидко. Це теж була моя робота, робота дипломатів. Щире прагнення українців і єдність церковних ієрархів. Робота і потужне голосування української Верховної Ради на підтримку звернення Президента, великої кількості обласних рад. Десь хтось сприймає як диво. Десь хтось сприймає як Божу волю, але ми маємо молитися і боротися за те, щоб це відбулося. І в кожній країні перебування можемо знайти механізми, які можуть вплинути на прискорення Томосу.

П’яте. За останні роки ми досягли відчутних результатів і у справі притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності. Завдяки вивіреним заходам практично всі впливові міжнародні організації і альянси зафіксували акт агресії Росії проти України.

Статус держави-агресора за Росією закріплено і в українському законодавстві. Я наполягаю на якнайскорішому створенні координаційного органу з формування консолідованої претензії України до Росії для відшкодування завданих збитків, як це передбачено в моєму законі, який Верховна Рада прийняла. Називається він «Закон про деокупацію Донбасу». І конкретні практичні результати його реалізації ви мали можливість побачити під час відвідання в неділю, позавчора Донбасу. І новий командувач операції Об’єднаних сил генерал Наєв…Сподобався? Правда класний він? Я впевнений в тому, що це нове обличчя нових українських генералів.

Нарешті, сьогодні ми підійшли достатньо підготовленими і юридично захищеними до наступного кроку – припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, який з вини Москви вже давно став анахронізмом.

Уже найближчим часом очікую від Міністерства закордонних справ України необхідний пакет документів для початку реалізації цього процесу. 

Рівно, як очікую й пропозицій щодо забезпечення наших інтересів у акваторії Азовського моря.

Я не збираюся з цим миритися. І твердо переконаний - ситуація, яка складається  зараз є категорично неприйнятною. Доручив підготувати відповідне засідання Ради Національної безпеки і оборони з цього приводу. І прошу Міністерство закордонних справ внести якнайскоріше свої пропозиції.

Протиправні та підступні дії Москви в цьому регіоні не повинні і не будуть залишатися безкарними і тим більше, без відповідної міжнародної реакції. І тут мені потрібна ваша допомога.

Ті завдання, які ще кілька років тому виглядали як мрії, сьогодні завдяки нашій наполегливій праці стали історією успіху Української держави. І тут ваша діяльність заслуговує найвищої оцінки.

Однак, це зовсім не привід спочивати на лаврах. Треба пам’ятати, що ми живемо у досить прагматичний час.  І не може бути успішною та держава, яка покладається виключно на зовнішню допомогу. Тим більше, що процеси, які останнім часом відбуваються у світі, змушують нас дедалі більше уваги приділяти мобілізації власних сил.

Світ не є статичним. Він має здатність дуже швидко змінюватися – чи то за результатами виборів, чи внаслідок інших внутрішніх або зовнішньополітичних подій.

Зрештою у нас немає гарантій, що окрім "Північного потоку-2" Москва не видумає ще якогось троянського коня для чергових атак на євроатлантичну солідарність і єдність.

Наголошую, ми ніколи не носили рожевих окулярів, ніколи не очікували манни небесної і не маємо наміру цього робити в майбутньому.

За останні роки ми навчилися бути зовнішньополітичними прагматиками і знаходити оптимальний для нас варіант продовження гри навіть у найскладніших партіях.

У цій грі наш посол в Угорщині, мабуть, уже стала гросмейстером. На жаль, Будапешт намагається створити паралельну реальність у відносинах з Україною.

І ми, і угорці захищаємо мову. Хочу наголосити, що ми це робимо на своїй землі і чітко робимо це за міжнародними стандартами, прагнучи дати абсолютно рівні можливості всім національностям в Україні. Любове Василівно, я вважаю українську позицію достатньо обґрунтованою, Ви маєте підтримку Президента, щоб і надалі тримати цю позицію на угорському напрямку.

Посол України в Угорщині Любов Непоп:

Дякую, пане Президенте. Дякую за цю позицію, за підтримку.

Ми

Всі новини →